Суспільство

Професія “політолог”, або потенційний безробітний?

Leave a comment

Політична наука, вона ж на теренах колишнього СРСР – політологія, має досить довге походження та драматичну історію розвитку. Проте, існуючи вже більше, ніж 100 років, питання про те що таке політична наука, що вона вивчає та де можуть застосовувати свої знання фахівці з політичної науки, політологи – досі лишається відкритим, гострим та дискусійним.

Американська Асоціація Політичних Наук (APSA), яка виникла 1903 року, презентувала своє бачення вирішення проблеми призначення політичної науки. Станом на 2010 рік, APSA, яка об’єднує як науковців-теоретиків, практиків і студентів, визначає політичну науку як науку, яка “вивчає уряди, публічну політику та політичний процеси, системи та політичну поведінку. Субдисциплінами політичної науки виступають політична теорія, політична філософія, політична ідеологія, політична економія, дослідження та аналіз політики, порівняльна політологія, міжнародні відносини та інші суміжні області дослідження.” Остання фраза могла б визнати, що дослідники не чітко уявляють весь обсяг предмету дослідження, проте для того щоб уникнути різночитання, був сформований список проблем, які досліджує політична наука (42). В межах кожної з “секцій” чітко виписані основні завдання субгалузі та напрямки досліджень.

Також APSA визначає і методи дослідження. Хоч вони і не конкретизуються, проте вони допомагають описати реальність, з якою має справу фахівець з політичної науки. До таких методів належать: гуманітарні та наукові підходи та засоби, які направлені на вивчення процесів, систем та політичних змін у всіх країнах та регіонах світу.

Але існування будь-якої науки має бути направлено на вирішення певного , притаманного лише їй, кола проблем а також на підготовку спеціалістів. На думку представників APSA, до питань, якими маж займатися політолог, мають бути віднесені питання, пов’язані з національною політикою, міжнародними відносинами, питаннями соціальної політики (охорони здоров’я, навколишнього середовища, громадських та громадянських прав). Крім того, до фахових проблем політолога мають бути віднесені питання про форму правління та ідеальний спосіб розподілу суспільного багатства.

Виходячи з такого кола проблем, підготовка фахівців з політичної науки має включати оволодіння навичками, які можуть бути використані при роботі в національних та місцевих урядових організаціях, юридичних фірмах, бізнес-структурах, міжнародних організаціях, різноманітних НПО, в організації опитувань, в журналістиці, у якості викладача шкільних закладів, у супроводженні електоральної політики, а також для роботи у якості науковця та викладача в університетах.

Таким чином, оволодіння навичками, необхідними для вирішення вище названих питань, у поєднанні з аналітичними та управлінськими навичками, а також з гарними комунікаційними здібностями допомогли представникам APSA сформувати список професій, де може працювати фахівець з політичної науки:


– Активіст, представник/організатор
– Працівник адміністрації, корпорації, не прибуткової організації
– Архівіст, контент-директор політичних Інтернет-ресурсів
– Аналітик з питань планування та виконання бюджету
– Аналітик з питань банківської діяльності
– Фахівець з питань планування та проведення кампаній та проектів
– Консультант з питань проходження служби (у військових та урядових організаціях)
– Аналітик чи оперативний працівник розвідувальних структур (ЦРУ)
– Фахівець з планування та забудови міста
– Спеціаліст з ведення житлово-комунального господарства міста
– Працівник апарату парламенту
– Координатор служби соціального забезпечення
– Начальник відділу комунікацій та зв’язків із громадськістю
– Глава аналітичного відділу корпорації
– Глава відділу зв’язків із громадськістю (у військових та урядових організаціях)
– Економіст корпорації
– Менеджер корпорації
– Аналітик з управління та обробки інформації
– Радник зі зв’язками із урядовими організаціями, GR-менеджер
– Виконавчий директор корпорації
– Відповідальний за випуск юридичних документів
– Працівник митниці
– Редактор політичних журналів, газет
– Підприємець
– Аналітик в урядових організаціях
– Фінансовий консультант
– Працівник Міністерства закордонних справ
– Глава фундації, фонду
– Фрілансер
– Викладач суспільно-політичних дисциплін
– Працівник імміграційної служби
– Спеціаліст з управління інформацією
– Офіцер служби розвідки
– Працівник міжнародної організації
– Спеціаліст із досліджень міжнародних питань
– Аналітик служби соціального забезпечення та соціальної політики
– Журналіст
– Спеціаліст із ювеніальної юстиції
– Спеціаліст із трудових відносин
– Координатор/аналітик законотворчої діяльності
– Лоббіст
– Аналітик контрольно-управлінської діяльності
– Спеціаліст відділу планування та випуску національного інформаційного агентства (у випадку США – USIA)
– Аналітик політики
– Політичний аналітик
– Дослідник громадської думки
– Видавець
– Системний аналітик
– Працівник університету (адміністративні посади, викладач)
– Спеціаліст із розвитку міст

Як зазначають автори даного списку, він не є цілком вичерпним, а деякі із зазначених посад відбивають реалії США. Таким чином, можемо припустити, що політична наука розвивається в залежності від конкретних національних потреб.

А політологи теж роблять це!

Leave a comment

Проблема «розриву» між теоретичними дослідженнями та прикладними в політичній науці існує не просто як теоретична проблема, але й все частіше постулюється як проблема світоглядна: в першу чергу між представниками політичної теорії – політологами, та представниками прикладної політології – політичними консультантами й аналітиками [1]. Подібна ситуація є характерною для пострадянського простору внаслідок кількох причин.

По-перше, за радянських часів політична наука майже не визнавалася, що виходило з особливостей політичного режиму СРСР. По-друге, після розпаду СРСР, зі зміною характеру політичних відносин, виникла потреба в фахівцях з політичного аналізу, аналізу політики, політичних технологій, виборчих кампаній та інших суміжних галузей. Відсутність теоретичних напрацювань в даній сфері спричинило з одного боку витіснення науковців з політичної практики, а з іншого – практики, які набули своїх професійних знань переважно в ході спроб та помилок, зайняли особливе положення, яке характеризується наявністю багатьох міфів навколо їх діяльності

Виходячи з такої ситуації, а також як зазначає А. Дегтярев: «завдяки засобам масової комунікації політичні коментарі сьогодні у всіх на слуху. Проте буває дуже складно відділити виважені оцінки оцінки та професійні рекомендації політичного аналітика від буденних розмислів щодо тих чи інших подій, або від маніпулятивних пасажів оглядачів, які виконують корпоративне замовлення. Для того, щоб подолати цю складність, треба перш за все визначити саму категорію «політичний аналіз» [2].

Виходячи з цієї ситуації, постає актуальне питання про взаємозв’язок як прикладної та теоретичної політології, так і політологів та політичних консультантів. Можна погодитися із В. Морозовою, яка зазначає, що «одним із важливих аспектів в політології є питання про співвідношення академічних і прикладних досліджень. Дані дослідження можна розмежувати за допомогою наступних категорій:

– Мета дослідження. Академічні (фундаментальні) дослідження політики ставлять перед собою завдання пояснення політичного життя, а завдання прикладних досліджень – перетворення політичного життя.

– Роль суб’єкта аналізу. У фундаментальних дослідженнях вона суб’єктивована, чи відсторонено-нейтральна, а у прикладних – суб’єктивована, чи активно-зацікавлена.

– Замовник. Не прямим суб’єктом теоретичних досліджень виступає соціум, в прикладних політичних дослідженнях – к правило, політичні актори.

– Об’єкт дослідження. У фундаментальних дослідженнях об’єктом виступають політичні процеси, не лімітовані з точки зору просторово-часових характеристик, а в прикладних – проблемні ситуації з даної політичної практики з жорстко заданими просторово-часовими параметрами.

– Зв’язок теорії та практики. У фундаментальних дослідженнях – опосередкований, в прикладних – прямий.

– Фаза пізнавального циклу. У фундаментальних дослідження – від збору й опису емпірично-конкретних даних до абстрактно-теоретичних моделей, у прикладних – від абстрактно-теоретичних моделей до їх синтезу в практичних технологіях [3].

Проте, наведений поділ на теоретичні та прикладні дослідження, свідчить швидше про розмежування самих досліджень, а не дослідників. Варто відзначити, що проводячи обидва типи дослідження, автор автоматично збагачує емпіричним матеріалом теоретичні дослідження, а прикладні дослідження збагачуються методологічною базою. Подібне поєднання досліджень, які проводить політолог, сприяє проникненню теоретичних конструктів у політичну реальність.

Наведене вище положення про зв’язок теорії та практики можна проілюструвати, розглянувши політичний аналіз як проміжну ланку між обома типами досліджень. В науковій літературі, не зважаючи на не значну кількість досліджень, вже сформувалися загальновизнані підходи та положення щодо політичного аналізу.

Наприклад, вже цитований А. Дегтярев звертає увагу, що «зазвичай виділяють наступні напрямки політичного аналізу: моделювання та структурування проблемної ситуації, збір даних та їх дескриптивний аналіз, ситуаційна діагностика, прогнозування тенденцій політичного розвитку, і, нарешті, оцінка результатів політичної діяльності» [4]. У свою чергу, К. Сімонов пропонує інше бачення сутності політичного аналізу: «політичний аналіз, на наш погляд, включає а себе три основоположні компоненти: аналіз актуальної політичної ситуації, прогноз щодо її розвитку та прийняття компетентних політичних рішень. Виходячи з цього, ми можемо дати наступне визначення політичного аналізу, розуміючи його як сукупність різних методик, за допомогою яких можна дослідити конкретні політичні події та політичну ситуацію, сформувати гіпотез щодо її можливого розвитку та прийняття політичних рішень» [5].Розглядаючи проблему політичного аналізу, ми будемо звертатися саме до останнього визначення. Окрім того, не можна не погодитися із твердженням В. Морозової щодо різновидів політичного аналізу. Дослідниця зазначає, що «розрізняють дескриптивний та перспективний політичний аналіз. Дескриптивний аналіз визначає можливі результати альтернативних політичних рішень. Він поділяється на ретроспективний (дослідження вже прийнятих рішень) та оціночний (оцінка актуальних рішень, по мірі їх реалізації)». [6]

Відповідно до запропонованого визначення політичного аналізу, його центральними категоріями є – політичний процес та політична ситуація. Е. Мелешкіна, характеризуючи категорію «політичний процес», пропонує підходити до цього явища, як до розгортання політики у часі та просторі у вигляді впорядкованих послідовних політичних дій, які взаємопов’язані конкретною логікою та смислом [7]. Інакше кажучи, можна визначити політичних процес як послідовну черговість політичних ситуацій з конкретною просторово-часовою локалазцією. Саму ж політичну ситуацію можна визначити як «певну сукупність зв’язків, які доступні для спостереження та вимірювання, які діють у якості самостійних змінних, за допомогою яких описується і пояснюється політична дія. [8].Проте, К. Сімонов звертає увагу на таку характеристику політичної ситуації як її просторово часове простягання [9].

Підсумовуючи, можна сказати, що політичний аналіз є формалізованою процедурою із дослідження політичної ситуацій чи політичного процесу загалом. Політичний аналіз можна розглядати як аналітичний конструкт, який виходить із теоретичних та прикладних препозицій дослідника. В результаті проведення політичного аналізу, політологи здобувають емпіричні факти (можна розглядати як спеціальний метод політичної науки), а прикладні дослідження збагачуються теоретичними парадигмами, що позитивно відображається на характері політичного процесу.

Основними категоріями політичного аналізу виступають політичний процес та політична ситуація. Відповідно, політичний аналіз має свої характерні стадії здійснення. На думку авторів, такими стадіями є: аналіз умов, аналіз просторово-часової локалізації ситуації, аналіз «входів» та «виходів» політичної системи, можливі сценарії розвитку, а також надання рекомендацій, які у випадку здійснення політичного аналізу політологом надаються суспільству безпосередньо як опосередкованому замовнику.

Список використаних джерел

  1. Лясота Л.І. Проблеми інституціоналізації прикладного політичного аналізу та прогнозування у сучасному українському суспільстві // Теорія і практика політичного аналізу і прогнозування. Збірник науково-експертних матеріалів / За редакцією М. М. Розумного. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2007. – С. 19-42.
  2. Дегтярев А.А. Политический анализ как прикладная дисциплина: предметное поле и направления разработки – ПОЛИС – 2004 – №1 – С 155
  3. Морозова В.Н. Методы политического анализа. Учебно-методическое пособие для вузов. Воронеж., 2007 – С. 4
  4. Дегятрев А.А. Политический анализ как прикладная дисциплина: предметное поле и направления разработки – ПОЛИС – 2004 – №1 – С. 165
  5. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие. – М.: Логос, 2002 – 152 с.: ил. – С. 23-24
  6. Морозова В.Н. Методы политического анализа. Учебно-методическое пособие для вузов. Воронеж., 2007 – С. 4
  7. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа” (под ред. Е. Ю. Мелешкиной). М., изд-во “Весь мир”, 2001. 304 с. – Режим доступу: http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s01/z0001092/st000.shtml.
  8. Слизовский Д.Е., Ожиганов Э.Н., Алехнович С.О. Стратегический анализ и прогнозирование политических процессов // Вестник Российского университета дружбы народов. – Серия: Политология. – 2008. – № 4. – С. 99
  9. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие. – М.: Логос, 2002 – 152 с.: ил. – С. 149