Спочатку я хотів дати відповідь: “кого обрати Київським міським головою?”. А потім зрозумів, що це не головне, головне – сформувати методологію вибору.

Питання “кого обрати” – фіксує актуальність, класичний вираз Леоніда Кравчука “маємо, що маємо”, а відтак – безглузде, бо не дає перспективи розвитку. Методологія ж вибору – навпаки, задає ціннісні орієнтації, спонукає кандидатів до розвитку, а таким чином, задає перспективу.

Отже, як я буду обирати?

Дізнаюся, що взагалі обирається – компетенції та регламенти 

Це можна дізнатися в таких законах:

• Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст.12 – про міського голову, ст.13 про виконавчі органи влади і т.д. – буде корисно).
• Закон України “Про столицю України – місто-герой Київ” (закон не великий, то ж прочитати варто)

Регламенти:

Київської міської ради

Київської міської державної адміністрації

Огляну, хто є кандидатом на посаду Київського міського голови та до Київської міської ради 

Наразі, це 19 кандидатів на посаду Київського міського голови та 35 політичних партій до Київської міської ради. Більше подробиць у цій спільноті в ФБ “Вибори до Київради“.

За моїм припущенням, краще, коли команда одна – тоді чітко видно, хто за що несе відповідальність. Але це не обов’язково.

Для цього складу таблицю:

1. Посадові обов’язки

2. Підтвердження кваліфікації (мені дуже подобається підхід Європейської комісії – Annex G, professional capacity):

• що вже було зроблено: рік, назва (тема), проблема, спосіб вирішення, результат, статус, посилання тощо; 
• що робиться – за тим самим підходом; 
• що планується зробити – це і є програмні засади (напрямки): 
• чому він важливий:  що спричиняє, що буде, якщо його не вирішити; 
• бачення вирішення;
• очікувані результати;

3. Проектна команда (їх резюме відповідності поставленим задачам: той самий критерій, що й для кандидата в мери, див. Annex G, ссилка на соц.мережі);

4. Мотиваційний лист (пояснення, чому саме цьому кандидату це вдасться)

5. Система зв’язку із кандидатом 

6. Представленість в районах (за аналогією)

Щодо оцінки програм 

Мені б дуже хотілося бачити, що кандидати не просто вирішують проблеми міста, а дивляться на глобальні контексти.

Індекси – дуже корисна штука, яка дозволяє виміряти “що є” та оцінити “що стало”, тобто, визначити ефективність роботи.

Існує багато індексів: 

Liveability Ranking and Overview EIU:

• Стабільність  – 25%: криміногенна ситуація, тяжкі злочини, можливість терору, загроза військового конфлікту, загроза громадських конфліктів / безпорядку;
• Охорона здоров’я – 20%: доступність охорони здоров’я (приватної), її якість, доступність комунальної охорони здоров’я, її якість, доступність спеціалізованих ліків, загальний рівень (рейтинг Світового банку);
• Культура та екологія – 25%: вологість, дискомфорт клімату, вівень корупції, соціальні чи релігійні обмеження, рівень цензури, забезпеченість спортом, рівень культурного розкитку, забезпеченість продуктами харчування, забезпеченість продуктами споживання;
• Освіта – 10%: доступність приватної освіти, її якість, якість комунальної освтіи (Світовий банк); 
• Інфраструктура – 20%: якість доріг, якість громадського транспорту, якість міжнародного сполучення, якість ЖКГ, якість забезпечення енергоресурсами, якість водопостачання, якість телекомунікаційних зв’язків. 

2014 Quality of Living Worldwide City Rankings – Mercer Survey: 39 факторів, 10 категорій:

• Політичне та соціальне середовище: політична стабільність, криміногенне становище, захист правопорядку тощо;
• Економічне середовище: регулювання обміну валют, банківські послуги;
• Соціокультурне середовище: доступність медіа та цензура, обмеження особистих прав і свобод;
• Система охорони здоров’я: медичне забезпечення, інфекційні захворювання, забруднення повітря, організація системи каналізації та очищення, організація утилізації сміття тощо;
• Школи та освіта: стандарти та можливість отримання міжнародної освіти;
• Громадські служби та транспорт: електрика, вода, громадський транспорт, сполучення тощо;
• Відпочинок: ресторани, театри, кінотеатри, спорт і дозвілля тощо;
• Споживчі товари: доступність їжі / товарів щоденного споживання, машини тощо;  
• ЖКГ: оренда будинків, утримання будинків, меблі, сервісні служби;
• Природне середовище: клімат, природні катастрофи. 

Monocle’s Most Livable Cities Index, критерії (також корисне інтерв’ю головного редактора):

• безпека / криміногенне становище;
• міжнародне сполучення;
• клімат; 
• якість архітектурних споруд;
• громадський транспорт;
• толерантність, охорона природного середовища;
• урбаністичний дизайн;
• умови ведення бізнесу;
• про-активність міської політики;
• охорона здоров’я. 

Автор The 21st-Century City special report журналу Forbes, назвав такі критерії: “сприяння можливостям для розвитку, місце, яке привертає увагу амбіційних мігрантів, родин та підприємців. Таке місто має розкривати потенціал, сприяти соціальній мобільності. Амбіційні люди – конкурентні. Такими містами свого часу були – Рим, Багдад, Амстердам, Лондон, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Шанхай, Мумбаї.  Тому існує різниця між урбаністичними, добре організованими містами, як Цюріх, Відень чи Копенгаген та сучасними передовими містами. Для таких міст більше підходить назва «контрольованих» або ж «урівноважених». Мир та спокій – це дуже важливо, але це не те, що зумовлює глобальні культурні чи комерційні зміни. Зростання та зміни виникають там, де змішується локальне населення з мігрантами, а не туристами…Сучасні міста мають визначати майбутнє.”

Крім того, можна також брати до уваги і загальні міжнародні індекси: 

• Human Development Index (ООН): прогноз середньої тривалості життя при народженні, рівень грамотності дорослого населення і сукупна частка учнів та студентів; рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення при паритеті купівельної спроможності. 
• Happy Planet Index: “суб’єктивна задоволенність життям” х “прогнозована тривалість життя” / “екологічний слід”

Можна застосовувати й інші індекси, але головне, обґрунтування їх використання.

Звісно, це індивідуальний підхід, але мені здається, якщо уніфікувати його – можна досягти змагання не “хто красивіший чи краще говорить”, а “хто що реально хоче та може зробити”, себто перевести змагання від обгорток до креативності ідей та бачення майбутнього.

Обговорімо: 

в Facebook

в Google+